Сергій Майборода: «Друзі мене часто називають «Мальборо»

Форвард «Діназу» про футбольні та довколафутбольні хитрощі.

Одним з новачків «Діназу» в літнє коротке міжсезоння став форвард Сергій Майборода. Він підписав контракт з клубом за кілька днів до офіційного старту сезону. І вже в третьому турі в поєдинку проти АФСК «Київ» відкрив лік власних голам у вишгородській команді.

- Сергій, вітаю з успіхом. Які відчуття?

- Супер. Я форвард і завжди націлений на ворота, завжди хочеться забити, тому, Слава Богу, що вдалося це зробити. Дай Бог, це буде не останній мій гол у складі «Діназу». Сподіваюся, в найближчих матчах відзначитися знову.

- Зовні все було просто: набіг, підставив ногу й спрямував м’яч у пусті ворота…

- Ха…. Так можуть судити тільки вболівальники. А скільки за цим роботи стоїть. Кожного дня, як то кажуть, до втрати пульсу. Коли ти все доводиш до автоматизму на щоденних тренуваннях, тоді й у грі все просто. Кожен футболіст вчиться чітко виконувати свої функції на полі, тоді це в комплексі команди й дає результат. Баф класно пройшов і подав, а я опинився в потрібному місці й потрібну мить. На долю секунди не встиг би й все.

- Тобто відчуття голу у тебе є?

- Сподіваюся, що є, раз забиваю. Це вже нехай спеціалісти краще визначають.

- Коли ти забив, то від радості почепився на перекладині.

- Випадково все вийшло, по інерції. Захлинули емоції в той момент. Все ж таки перший гол у новій команді.

- А ти маєш якийсь ритуал при святкуванні своїх голів?

- Нема. Все по ситуації, як вийде.

- Перший тайм матчу з АФСК «Київ» був легким, другий відверто «змазали». Чому?

- Та я не сказав би, щоб й перший тайм був легким, простим. Нам вдалося реалізувати свої моменти і дуже швидко, а не затягувати все. Але ж після того, як ми забили перший гол «Київ» міг зрівняти рахунок. Добре, що м’яч потрапив у штангу. Хтозна, як би все склалося в інший ситуації. У другому таймі ми теж створили чимало моментів, але не зуміли забити.

- Мабуть рахунок розслабив, заспокоїв?

- Комфортно стали себе почувати і десь можливо трохи знизили агресивність. Таке в футболі буває.

- А не загравалися?

- Ні, ось цього не сказав би. Ми не перетримували м’яч, все ніби робили вчасно та не вистачало концентрації в останній момент, щоб поставити «точку».

- Третій тур і гол. Адаптувався в «Діназі»?

- Я приєднався до команди трішки більше, ніж за тиждень до початку чемпіонату і відразу відчув себе тут дуже комфортно. Ніби рік, як граю в «Діназі». Домашня обстановка, чудовий колектив, хороші взаємостосунки поза полем.

- Ти провів кілька тренувань, відіграв один контрольний матч з «ВПК-Агро» і одразу після нього мав розмову з тренерським штабом, де була вирішена твоя доля.

- Час піджимав. Потрібно було швидко все вирішувати. Або так, або ні. Я був готовий до всього. Знав, що все має вирішитися ось-ось. Так і склалося.

- Першу половину цього року ти відіграв в «Ужгороді». Чому пішов звідти, адже команда нині виступає в першій лізі?

- Знаєте, не хочу ворушити й піднімати це питання. То наші взаємостосунки. Можу сказати стандартно: наші дороги з цим клубом розійшлися. Перегорнув цю сторінку футбольної біографії і йдемо далі.

- Скажи, а на даний момент свій найяскравіший гол ти пам’ятаєш?

- Відзначу свій гол в луганській «Зорі». Тоді я дебютував у Прем’єр-лізі і забив «Чорноморцю». Це поки що єдиний міг м’яч на такому рівні, але сподіваюся, не останній.

- А який твій фірмовий стиль форварда? Як тобі частіше вдається забивати?

- Більше всього, коли перебуваю в штрафній суперника. Частіше всього забиваю ногою. Були й голи з-за меж штрафної, але їх не так багато.

- Другий Гладкий?

- Ха-ха… Ну, мені ще до Сашиного відчуття голу треба дорости. Буду прогресувати.

- Ти звик грати в нападі на вістрі атаки чи з глибини?

- В основному чітко вираженого центрального нападаючого. Інколи доводилося діяти на позиції відтягнутого, але це все-таки не моя позиція. Утім, як скаже тренер, так і граю.

- Голова/нога. Що важливіше?

- І те, й друге. І голова не тільки для того, щоб підставляти її під м’яч. Думати треба на полі головою, а забивати частіше ногами. Якщо не думатимеш, не «читатимеш», то не треба й грати в футбол.

- Ти часто підставлявся під пенальті, хитрував?

- Не рахував на пальцях. Але це реалії футболу. У нас форвардів свої хитрощі, як би заробити пеналь, у захисників свої. Як не підставитися, не збити. Це гра, де є все.

- За три тури в «Діназі» вже встиг пережити і гіркоту втраченої перемоги на останніх секундах, яка мабуть не відрізняється від поразки, і смак великої перемоги. Таке загартовує?

- Аякже. Футбол тим і чудовий, що тут емоції зашкалюють і все може помінятися швидко. Сьогодні кожен матч, кожен суперник непростий. Треба так налаштовуватися, щоб бути готовим до всього. Боротися до кінця в кожній грі.

- Здається форвардам простіше грати в гостях, де є більше простору, менше опіки.

- Не сказав би так. За великим рахунком для мене трішки комфортніше дома, де є своя підтримка, де за тебе вболівають, підтримують. Це заряджає. Ось на грі з АФСК «Київ» було чимало вболівальників на стадіоні в Демидові і зовсім по-іншому себе відчуваєш, ніж коли граєш при пустих трибунах.

- Тобі легко входити в гру з лави запасних?

- Цей момент для себе я навіть не відзначаю. Мені без різниці. Якщо треба то почну з перших хвилин, якщо треба, то одразу включуся, коли вийду на заміну. Там часу в тебе не так багато і не можна довго розкачуватися. Виходиш, працюєш, забиваєш. Перш за все важливий твій психологічний настрій, як ти все сприймаєш, налаштовуєшся.

- В суботу команда грає в Черкасах з ЛНЗ. Що скажеш про них?

- Бачив, що в цій команді багато футболістів, які грали на високому рівні. Вони добре розуміються в футболі і знають, як досягти результату. Буде дуже складно. Сподіваюся, що гра вийде хорошою, яскравою і ми повертатимемося додому в чудовому настрої.

- Забивши, ти зараз почуваєшся більш впевнено?

- Впевненості додалося. Зараз налаштовуюся по-бойовому. Хочеться забити й виграти.

- У тебе в вайбер на аватарці автомобіль з надписом «Marlboro». Що більше любиш, автомобілі чи цигарки?

- Автомобілі (сміється). Взагалі це наша сімейна така фішка. У мене прізвище співзвучне з цим словом, тому в нашій сім’ї і батька, і дядю називали «Мальборо». Мене друзі також іноді кличуть так, хто знає. Ця «кликуха» просто приліпилося до нас. От тому й вибрав таку аватарку.

- Цікаво. Дружина звикла?

- Так. Сприймає це нормально.

- Вони з тобою переїхали?

- Так. Зараз знімаємо квартиру у Вишгороді. Мені без них сумно самому було б. Донці сім місяців, тому є вдома чим зайнятися після тренувань.