 |
 |
Ілля Терещенко: «В таку команду не влитися – це просто злочин»
П'ятниця, Вересня 6, 2019 - 14:01
Молодий форвард відзначив дебют в «Діназі» пострілом в «дев’ятку».
У матчі з хмельницьким «Поділлям» у стартовому складі вишгородського «Діназу» на поле вийшло одразу два новачки – півзахисник Сергій Русьян та форвард Ілля Терещенко. Обидва зробили вагомий внесок в позитивний результат, який вдалося досягти команді в першій виїзній грі регулярного чемпіонату (1:1). До того ж, Ілля став автором чудового голу у ворота господарів, який, без сумніву, може претендувати на звання кращого в турі.
- Вітаємо з таким успіхом. Як тобі дебют?
- Дуже складна, бойова гра вийшла. Правильно відзначив наш тренер після матчу, що «Поділля» - одна з найкращих команд групи. Дуже радий, що вирвали у них нічию. Тішить і те, що мені вдалося забити хороший м’яч у ворота суперників.
- У тебе були вже такі феєричні дебюти в новій команді?
- Ні, ось таке трапляється вперше.
- Але ж, пригадуємо, ти в першому ж товариському поєдинку за «Діназ» провів одразу три голи.
- Так, в липні я відзначився хет-триком у воротам ковалівського «Колосу» U-19, але ж там статус гри був зовсім інший. То контрольний матч, а це офіційна гра. До того ж, в таких контрольних спарингах новачок просто зобов’язаний показати свої найкращі якості, відповідати певному спортивному рівню, щоб тренери тебе помітили, виділили й залишили. В Хмельницькому вже був справжній футбол, приємна атмосфера, а велика кількість вболівальників створювали велике свято. Респект «Поділлю» і їх фанатам. І команди билися до кінця.
- Бив зряче в тому епізоді?
- Коли отримав м’яч, то бачив, що Ден (Петренко – Прим.авт.) починає забігати, а одночасно з цим захисники почали трохи сідати. Тому тут же прийняв рішення пробити. М’яч чудово ліг на ногу й вийшов хороший гол у «дев’ятку».
- Відпрацювуєш на тренування подібні удари?
- Спеціально, ні. Це було спонтанне рішення і воно стало найбільш правильним в цій ситуації. Моя зона відповідальності – це 16 метрів біля воріт, штрафний майданчик. Там я повинен нагнітати й забивати.
- Частіше забиваєш ногою чи головою?
- Ве ж таки вдається частіше ногою. З різних відстаней. Хоча й зріст дозволяє мені вигравати боротьбу вгорі і відкидати м’яч партнерам, чи бити по воротам. Це також мій хліб і я повинен його заробляти таким чином.
- Прокоментуй вцілому матч з «Поділлям».
- Перший тайм ми провели дуже добре, в другому трохи «підсіли». Це був наш перший виїзд в чемпіонаті і ми приїхали на стадіон незадовго до гри. Дорога, напевно, відбилася на якості наших дій. Суперник після перерви додав і був агресивним. Вважаю, що ми цілком заслужено відібрали очки в «Поділля».
- До речі, в Словаччині, де ти чимало часу провів, практикуються подібні виїзди в день гри?
- Там відстані не такі вже й великі між містами, тому якщо доводилося їхати не більше чотирьох годин, то ми могли відправитися на матч в той же день. Але, коли потрібно на дорогу більше часу, то ми виїжджали за день до матчу.
- Ти з’явився в «Діназі» на початку липня, практично тоді ж домовився, що тут залишишся. Чому так довго не виходив на поле в офіційних матчах?
- Весь цей час довелося чекати трансфер. Ця чиновницька волокита затягнулася на такий довгий час… І в цій ситуації дуже вдячний тренеру Дмитру Примі, котрий виявив терпіння, наполегливість і весь цей час займався трансферною справою. Слава Богу, що все накінець-то завершилося і я можу повністю зосередитися на грі.
- Важко було тренуватися і не виходити на поле?
- Це завжди важко, а в такій ситуації особливо. Ти в обоймі, працюєш повністю на тренуваннях, відчуваєш, що готовий на всі сто процентів, але не можеш вийти на поле й допомогти команді. Спостерігати все це з боку – просто катастрофа.
- Зате було достатньо часу аби повністю влитися, адаптуватися в новому колективі.
- В таку команду не влитися – це просто злочин. Тут в «Діназі» настільки комфортно, настільки теплі, дружні взаємостосунки, що цей як одна сім’я. Хтось когось «потравить», хтось комусь «напихає», але нема жодної образи. У мене з усіма хлопцями склалися чудові стосунки, всі підтримували і тому адаптувався дуже швидко.
- Що стало головним при виборі «Діназу»?
- Відношення до футболу, до мене особисто. Всіх. Футболістів, тренерів. Тут є справжня гармонія в колективі. А для мене це дуже важливо, бо тільки таким чином можна отримувати справжнє задоволення від футболу.
- Ти в 16 років відправився підкоряти закордон. Розкажи, як все починалося тоді.
- Мій знайомий тренер, який мав певні контакти в Словаччині запропонував такий варіант. Поїхав на перегляд у містечко Михайловце, що неподалік від кордону. Звичайно ж, це була молодіжна команда місцевого «Земпліну». Потренувався, зіграв і мені запропонували там залишитися. Звідти й почався мій футбольний шлях по Словаччині.
- Згодом ти поправив у поле зору братиславського «Словану».
- Так, це фаворит. В вісімнадцять років я дебютував у вищій лізі. Не все склалося так, як хотілося б. Потім було ще кілька команд від першої до третьої місцевих ліг, де довелося виступати в оренді.
- Як можеш оцінити цей етап своєї кар’єри?
- Чемпіонат Словаччини досить важкий, де основний акцент робиться на фізику. Я б сказав так: місцевий футбол там більш підходить для захисників, які вміють руйнувати. Ось недавно захисник Данило Безкоровайний транзитом через Михайловце потрапив до складу ще одного з лідерів словацького футболу клубу «ДАК 1904». Думаю, він зможе там себе проявити. Це гранд, на домашні матчі команди приходять по десять тисяч вболівальників. Велика проблема словацького футболу в тому, що там не так просто затягнути спонсорів, тому клуб, який добре грав одного сезону, може наступного просто посипатися. Більшість з них просто бореться за існування на грані. Хоча останнім часом футбольна інфраструктура Словаччини все ж таки почала розвиватися. Але ось друга ліга і далі – суцільний треш. Там інколи на матчі вищої ліги не збирається навіть 500 вболівальників, не кажучи вже про нижчі дивізіони, де приходить кум, сват, брат і парочка пенсіонерів. А потім ще тобі й пару «добрих» слів наговорять.
- Стоп, але ж на домашніх матчах «Діназу» також небагато вболівальників.
- Це поки що. Ми молода команда, яка починає тільки свій шлях в професійному футболі. Впевнений, що з часом у нас буде дуже багато прихильників на трибунах. Ми своєю грою це заслуговуватимемо.
- Багато хто з футболістів спить і мріє, щоб пограти за кордоном. Ти ж ось повернувся. Все ж таки чому?
- Десь занадто «наївся» футболом, перестав отримувати від нього задоволення. Все почало перетворюватися на звичайну рутину. Психологічно складно було одному там. Друзі, рідні залишилися тут, а там тільки футбол, роз’їзди-переїзди. Звичайно, були знайомі, з якими там контактував, спілкувався, але це переважно по телефону. Просто хотілося щось поміняти, кардинально.
- Утім, багато хто хоче повернутися в Україну в сильний клуб, ти ж потрапив до дебютанта професійного футболу.
- Так склалися обставини. Та потрапив саме до такої команди, яку шукав. Тут знову відчув справжній кайф від футболу, повна внутрішня і зовнішня гармонія. Це мій внутрішній стан, котрого не мав останнім часом в Словаччині. Якщо людина має таке відчуття, то все інше прийде просто саме собою.
- Тобто «Діназ» - це проміжний етап футбольної кар’єри?
- Я хочу рости, як гравець, як футболіст. Просто треба грати, а все інше прийде… Або ж не прийде… Для мене це своєрідне перезавантаження. Нині я відчув під ногами ту основу, яка повинна дати поштовх вперед. «Діназ» - мій клуб.
- Фінансовий бік справи. Зарплата в Другій українській лізі, це не те, що в Словаччині. Ризикуєш?
- Особисто для мене питання фінансів зараз не є ключовим. Душевний стан, задоволення від футболу – ось що є важливим. Можна мати гроші, але ти не будеш в гармоніїї з самим собою. Побут, спорт, робота, взаємостосунки, друзі – все це складові успішного життя. Я вибираю такий шлях для себе.
- Не жалкуєш, що свого часу поїхав за кордон?
- Ні. І зробив би так само. Це хороший досвід для хлопчика з Троєщини. Нині ж дуже радий, що повернувся додому, що є можливість бути поряд з рідними, друзями, спілкуватися за інтересами. Кожен період по-своєму цінний.
- Якщо порівняти нашу Другу лігу та словацький футбол?
- Як я вже казав, там велика прірва між багатьма клубами. Думаю, що «Діназу» було б по силам поборотися з командами другої шістки вищої ліги Словаччини. У нас є хороший потенціал.
- Яка футбольна мета у хлопчика з Троєщини, який повернувся в Україну?
- Знаєте, я з шести років займався в київському «Динамо» і був момент, коли настав час і мені сказали там, що на тебе більше не розраховуємо. Трішки гірко було тоді. Але зціпив зуби і поїхав за кордон. Зараз не буду говорити, що хочу грати в англійській Прем’єр-лізі, чи в Примері, але чисто футбольні амбіції у мене є всередині. Одного дня я хотів би повернутися в «Динамо» й одягнути футболку цього великого клубу. І при цьому отримувати справжнє задоволення від футболу.
Більше фотографій та відео дивіться на офіційній клубній сторінці в соціальній мережі FB та офіційному каналі в ютубі.
Коментувати: