Чередники: «Мріємо невдовзі побачити «Діназ» серед професійних клубів»

Інтерв`ю з родиною, котра поєднала своє життя з футбольною академією. Сім`я Чередників на трибунах часто підтримує головну команду «Діназу» - старший син В`ячеслав, мама Оксана та молодший Дмитро.

Футбольний клуб «Діназ» - це справжня спортивна родина. Тут свою майстерність під пильним оком чудових наставників відточують сотні хлопчиків району.  А за цим щодня спостерігають і переживають їх батьки. У спекотну пору року принесуть прохолодної водички, а в морозну – гарячого чаю. Саме одну з таких родин – маму Оксану Чередник та сина Дмитра (одного  з лідерів команди «Діназ-2004»), ми попросили розповісти про своє спортивне життя з клубом.

- Мабуть розпочнемо з того, як Діма прийшов у «Діназ».

Д: Коли я вчився у першому класі, до нас підійшов тренер молодших команд і запросив у команду.

О: Так, це був Олександр Миколайович Черкай. Щось цікаве він побачив у Діми.

- Чия ініціатива була займатися футболом?

Д: Моя.

О: Дійсно, син сам виявив бажання, а ми підтримали. Жити у Лютежі й не бажати грати у футбол за «Діназ» – це нонсенс.

- Мама пам`ятає перше тренування?

О: Аякже! М’яч літав навіть поза стадіоном… Жартую. Враження у Діми були неймовірні. Довго й багато говорив про це.     

- А перший матч і гол?

О: Минуло вже п’ять років. Сам матч і гол не пам’ятаю, але дуже добре пам’ятаю сяючі очі свого маленького нападника від голів та перемог. Ми у перший же рік навчання в футбольній академії «Діназу» виграли турнір Вишгородського району на першість серед перших-других класів. Кубок презентували директору Лютізької школи Олексію Федоровичу Гайденко, наша вчителька Ірина Михайлівна Маковська вболівала разом з нами на грі у фіналі. Медалі, грамоти, солодощі – юним футболістам.  Море позитиву! 

- Чого більше на тренуваннях - силових, технічних чи тактичних вправ?

Д: Всього потроху. Тренування під керівництвом Олексія Олексійовича (Чернишов, тренер «Діназу-2004» - Прим. авт.) дуже цікаві і різноманітні. Інколи буває фізично важкувато, але це швидко минає. 

О: Я не дуже великий футбольний спеціаліст, вболіваю на трибунах, але мені здається, що всього у них достатньо. Головне, щоб був прогрес у грі.  

- Що найважче в тренуваннях?  

Д: Є така приказка «Без труда – не вытащишь  рыбку из пруда». Так ось, якщо не працювати, то нічого в житті не досягнеш. Тренування воно й для того проводиться, щоб вчитися, відпрацьовувати свої помилки і не повторювати більше. В тренування складно буває, а інколи й досить легко щось дається.

О: Мабуть, все ж таки заставити себе працювати, коли немає натхнення. Іноді таке у сина буває. Та це, напевно, всім дітям та батькам знайоме.

- Тренер ганяє добряче?

Д: Футбол достатньо жорсткий вид спорту. Тут для того, щоб перемогти не просто треба пробігти п`ять метрів, а й ще відпрацювати техніку ведення м`яча, правильну техніку удару. Над цим треба постійно працювати.

О: Тренер ганяє, як треба… Щоб чогось навчитись, треба попрацювати.  Ми частенько з сином про це розмовляємо.

- У Діми потужний удар. Це від природи чи тренуєш?

Д: Природа дала, а я продовжую.

О: Діма досить міцної статури, тому й удар у нього сильний. А ось над технікою удару та його влучністю потрібно працювати на тренуваннях ще досить багато.

- Як юний футболіст переживає поразки?

Д: Намагаюся усвідомлювати свої помилки і працювати над ними на тренуваннях, щоб потім більше не повторювати.

О: Іноді прикро зазнавати поразки, коли у матчі були всі шанси на перемогу. Але стараємося це швидко викинути з голови, забути. А якщо програємо командам, які сильніші, то тут з’являється жага до перемоги. І з нетерпінням чекаємо наступного матчу.

- Які цілі ставиш перед собою зараз?

Д: Поки що треба вдосконалювати свої навички в футболі і продовжувати грати, боротися. Хочеться побільше перемог.

О: Саме так. Зараз наперед загадувати не хочеться. Потрібно тренуватися, вчитися й показувати гідний результат у чемпіонаті та різних турнірах.

- А чого мрієш взагалі досягти у футболі?

Д: Хочу стати професійним футболістом, грати у відомому клубі.

О: Сподіваюсь, що Діма досягне високого рівні в футболі, а можливо й буде гордістю своєї країни. Мені, як мамі, цього дуже б хотілося.

- Хто твій кумир?

Д: Мессі. Дуже подобається, як він грає. Неординарний футболіст.

О: Не раз дивилися з сином його гру. Це просто феноменальний гравець, котрий вміє практично все на полі. Цікаво, як він все це робить...

- Чим у вільний час займаєшся?

Д: Граю на комп`ютері, а також ганяю у дворі з м`ячем.

- Яке в тебе ще є хоббі, окрім футболу?

Д: На першому місці все ж таки футбол, потім комп.

О: Хочу урізноманітнити трохи. Діма вміє і любить готувати смачні страви, особливо чудово виходить омлет з сиром та зеленню, млинці з сиром. Скоро опанує страви з м’яса…

- Що для вас значить «Діназ»?

Д: Це моя друга сім`я.

О: Не буду оригінальною, лозунг клубу стовідсотково відповідає його дійсності. «Діназ» - єдина родина. Приємно усвідомлювати, що і ми є невеличкою частиною цієї родини.  Президент  клубу Ярослав Миколайович, генеральний директор Василь Богданович, спортивний директор Олег Володимирович, лікар Леонід Анатолійович, тренери, адміністратор, водії, які привозять команди на тренування та ігри, всі вони націлені на загальну справу – розвиток футболу. І це реально викликає повагу.  

- Мама завжди підтримує сина на трибунах?

Д: Так. І це мені дуже допомагає.

О: Як кажуть, вболівальник – це дванадцятий гравець. Особливо коли тебе підтримує мама. Сподіваюсь, що це його дуже  стимулює.

- А тиск у мами скаче?

Д: Буває.

О: Починаючи з приїзду на стадіон і до фінального свистка. Трохи заспокоююсь, коли наша команда веде в рахунку з комфортною перевагою.

- І як його вдається вгамувати ?

Д: Виграти! А у нас це дуже добре останнім часом вдається.

О: Тільки після гри в родинному колі, обговорюючи футбольні моменти і конкретно гру сина.

- Найкращий гол пам’ятаєте?

О: Їх багато. Були голи після потужних ударів з центра поля, з кутових та штрафних ударів, а також багато індивідуальних, після вдалих дій біля воріт суперника. Сподіваюся, що самий найкращий ще попереду.

- Старший брат і син займався футболом?

Д: Ні. Він хотів, але можливості такої не було, на жаль.

О: Ми з Києва переїхали в Лютіж, коли старшому сину було 14 років. Досить запізно, щоб починати займатися футболом. Якби переїхали раніше, чи народилися в Лютежі, то грав би тут обов’язково, бо дуже цікавиться футбольним світом.

- Часто на матчі дорослої команди «Діназу» ходите?

Д: Коли грають в Лютежі, то ходимо завжди.

О: За можливості обов’язково приходимо підтримати нашого тренера Олексія Чернишова, який грає у дорослій команді. Син слідкує за його грою та старається перейняти його досвід та вміння, та й, мабуть, для тренера це є додатковим стимулом для успішної гри, коли за тебе вболівають твої ж підопічні.

- У якій команді мама мріє бачити свого сина?

О: Мама мріє бачити свого сина щасливим, незалежно від того, в якій команді він гратиме. А по великому рахунку  дуже хочеться, щоб «Діназ» став професійним футбольним клубом і щоб син зробив вагомий внесок в майбутні його досягнення.

- Який найбільший сюрприз зробив син?

О: Не можна виділити якийсь один, він постійно намагається порадувати маму. Чи то кава зранку, чи хороша оцінка з математики, чи просто ввечері побажання «На добраніч!» або «Я тебе не люблю! (Пауза). Я тебе обожнюю!»

Микола Коберський