Руслан Зубленко: «Стояв навіть в воротах. Правда, два пропустив»

Діназівський універсал про себе, «Діназ» та спільні перспективи.

Опорний півзахисник «Діназу» Руслан Зубленко в минулому турі започаткував четверту підряд перемогу своєї команди в чемпіонаті. На цей раз над «Джуніорсом» (3:0). Як зазначають статисти сайту КОФФ, результативний удар хавбека у ворота шпитьківців наприкінці першого тайму став для футболіста другим за всі роки виступів у чемпіонаті Київської області. Перший Зубленко забив ще п’ять років тому, коли виступав у складі столичного РВУФК.

- Руслане, пам’ятаєш той гол? – розпочинаю нашу розмову.

- Так, добре пам’ятаю. Тоді ми грали з «Росичами» в манежі в Конча Заспі, і я також забив перший м’яч, а команда в підсумку виграла 3:0. Отримав передачу і в один дотик, десь з лінії штрафної пробив точно в ціль.

- Тобто твої починання приводять до перемог?

- Хотілося б щоб так було завжди. Буду старатися чим частіше забивати.

- Гра з «Джуніорс» була дуже непростою. Кілька слів про цей матч.

- Від нас тренер вимагає в кожному домашньому матчі пресингувати суперника, діяти «першим номером». На самому початку «Джуніорс» трішки огризався, але потім нам вдалося заволодіти ініціативою і почати тиснути на них. Забили до перерви, а в другому таймі ще два рази. Коли ми повели в рахунку, то можна уже було діяти по результату і ловити суперника на швидких контратаках.

- В трьох попередніх турах «Діназу» довелося грати проти фаворитів чемпіонату – «Десна», «Сокіл», «Джуніорс». Це стає додатковою мотивацією?

- Безумовно. До того ж, в цих клубах є знайомі тренери, футболісти і ти хочеш їм довести, що кращий. Це ми поза полем можемо постійно спілкуватися, а в грі друзів нема, є тільки суперник на півтори години, якому треба забити, чим більше.

- Попереду ще одна битва з лідером – «Межигір’ям» (матч відбудеться в Лютежі в суботу, 5 травня, початок о 18.00 – Прим.авт.). До того ж це вишгородське дербі, яке завжди піднімає градус. Відчуваєш цей адреналін?

- Ви знаєте, я ще не можу сказати, чи вийду на поле. Справа в тому, що у складі студентської збірної України я виїхав до Івано-Франківська, де сьогодні о 14.30 ми зіграємо півфінал в міжнародному турнірі проти Польші (наша розмова відбулася в п’ятницю о 12 годині дня – Прим. авт.). Якщо виграємо цей матч, то в суботу повинні будемо грати у фіналі турніру. Знаю, що є певна домовленість між Петровичем (головний тренер «Діназу» Володимир Бондаренко – Прим. авт.) та тренером студентів Анатолієм Івановичем Бузником. Але все вирішиться тільки десь о п’ятій вечора. Не виключено, що ввечері сяду на поїзд і приїду на гру з «Межигір’ям».

- Бажаємо студентській збірній України успіху в матчі з поляками. Готовий вийти в основі і забити?

- Ще не знаю, чи вийду в старті. Це вирішить тренер і оголосить перед грою. Забити ж постараюсь.

- Скажи, на якій позиції на полі ти себе почуваєш найкраще?

- На місці опорного півзахисника, де потрібно виконати великий об’єм роботи. Так я частіше грав у юнацькому футболі. Хоча останні два роки, коли виступав в «Єдності» (Плиски), то переважно мене ставили на позицію центрального захисника. Та й, як тільки прийшов в «Діназ», то в перших матчах мене знову ж таки відправляли в центр оборони. Вже потім перевели в півзахист.

- А в нападі?

- Чого не було, того не було. По ситуації підключаюся вперед, але чистого нападаючого не грав. Ось воротарем був.

- Та невже… І в якому ж матчі це сталося?

- Взимку на Меморіалі Кирсанова, коли я ще виступав у складі київського «Меркурію». Це був матч групового турніру проти «Патріота». Десь хвилин за сім до кінця зустрічі у нас вилучили воротаря і мені довелося стати в «рамку». На жаль, двічі не зумів виручити команду і ми програли, пропустивши два голи на останніх хвилинах. Перший м’яч пропустив після подачі кутового, а ось другий вже безпосередньо з гри. Потім ми з ними поквиталися, обігравши в чвертьфіналі, так що, можна сказати, це був наш тактичний хід.

- То ти справжній універсал.

- Можу грати там, де вимагатиме тренер, але комфортніше себе почуваю в центрі півзахисту, де вистачає чорнової роботи і люблю віддавати хороші паси.

- Судячи з усього у тебе повинен бути якийсь секрет в налаштуванні на гру.

- Та все це залежить від самого себе. Зараз в «Діназі» така атмосфера, що особливої мотивації і не потрібно. Хочеться виходити на поле і грати за себе та партнера. Тренери знаходять такі слова, що додатковий психологічний «допінг» особливо й не потрібен.

- Як ти потрапив до «Діназу»?

- Взимку шукав собі нову команду і мені сюди порекомендував звернутися мій друг Ельдар Бодров. Сказав, що створюється новий колектив на перспективу, в якого дуже великі і серйозні амбіції. Одразу чи не з першого тренування сподобалося тут.

- Ти грав у аматорській лізі, тепер у чемпіонаті області. Можеш порівняти силу цих двох турнірів.

- Мені здається, що великої різниці нема. Деякі команди області навіть сильніші за аматорські і грають в більш видовищний, комбінаційний футбол.

- За ці роки у тебе був шанс стати професіоналом?

- Можна було піти в другу лігу, але не склалося. Та й особливо не прагнув.

- А з «Діназом» підеш в професійний футбол?

- Зараз граю і отримую задоволення від гри. Як доля далі складеться, давайте не будемо загадувати наперед.

- У тебе є кумир в футболі?

- Якщо брати європейські команди, то Лемпард і Джеррард. Вони грають у футбол, який мені імпонує.