Роман Пахолюк: «У другій лізі «Діназ» не загубився б»

Автор «дублю» у ворота ставищенського « Хілд-Любомиру» про непросту перемогу, про незабитий пенальті та про свою тренерську кар`єру.  

130 кілометрів зі Ставище до Києва позаду. «Діназівці» привезли додому здалеку перемогу над «Хілд-Любомиром», в яку суттєвий вклад вніс Роман Пахолюк. Досвідчений півзахисник поділився враженнями від гри, оцінив шанси на чемпіонство, а також в ролі тренера-селекціонера проаналізував перспективи «Діназу» та його виконавців.

- Романе, як налаштовувались на гру з «Хілд-Любомиром»? Чи були якісь особливі аспекти, на які тренер звертав увагу перед грою?

- Особливого ​​розбору гри «Хілд-Любимира» напередодні не було. При підготовці більше приділяли увагу своїй грі і налаштовувалися відповідно. Якщо ми впевнені у своїх силах, готові до матчу фізично і психологічно, то і опонент не особливо важливий. На завершальному етапі чемпіонату необхідно з усіма суперниками брати максимум очок. Ми розуміли, що буде нелегко, але концентрація на власній грі допомогла здобути перемогу.

- Напередодні ваш товариш по команді, Олексій Чернишов, зазначав, що особливо складно буде грати в Ставищі, адже це досить «домашня» команда. Виходячи з гри, ви з ним можете погодитися?

- Так, мабуть, він був правий. Команду суперника можна охарактеризувати, як непоступливу і добре організовану. Гра видалася важкою, як ми того й чекали. Та ще й поле було специфічне, з високою травою, що додавало складності у переміщеннях. Супротивник намагався скористатися перевагою власного поля, не хотів поступатися ні на крок. Тому не можу сказати, що ми повністю контролювали хід гри. Після вилучення, за рахунку 2:1 на нашу користь, потрібно було максимально обережно грати, адже перевага в один м’яч була досить слизькою, та ще й у меншості. Тому  наш третій м’яч був дуже доречним, щоб закріпити перемогу.

- Після першого забитого м’яча здалося, що «Діназ» почав «підсідати», приділяючи більше уваги збереженню хиткої переваги…

- Я з вами згоден. Всі питання стосовно переможця треба було б закінчувати ще в першому таймі, дотиснути суперника, забити це декілька м’ячів. Але зіграв свою роль психологічний фактор. Отримавши перевагу, починаєш думати, перш за все, про її збереження. А суперник навпаки, прагне відігратись і збільшує тиск. За нульового рахунку «Хілд-Любомир» грав досить обережно, намагаючись зайвий раз не відкриватись. Вони брали до уваги, що наша команда  займає високу позицію в лізі не випадково. А коли пропустили, то й почали грати більш агресивно, створюючи чисельну перевагу біля наших воріт. Тому нам потрібно було б не «сідати» біля воріт, це була наша помилка, над якою ми, спільно з тренерським штабом, будемо працювати.

- За рахунку 2:0 в другому таймі, вже здавалося б, гра зроблена. Але гол у відповідь від «Хілд-Любомира» та вилучення повернули інтригу. Завдяки чому вдалося все ж втримати перемогу?

- В такі моменти завжди на перший план виступає психологія. Важливо було витримати натиск суперника, що отримав психологічну перевагу і стрімголов кинувся зрівнювати рахунок. Нам вдалося це зробити, а пізніше, коли, рахунок став 1:3 на нашу користь, грати стало вже помітно легше, навіть у меншості. Адже після останнього голу психологічна перевага тепер вже була на нашій стороні, тому й шанси на перемогу в нас значно виросли.

- В цьому матчі ви двічі підходили до 11-метрової позначки. Це була ваша власна ініціатива, чи тренер вас обрав серед «штатних» пенальтистів?

- Зазвичай пенальті у нас виконує Василь Бляхарський. Цього разу, на жаль, він був травмований, тому взяти на себе відповідальність за 11-метрові вирішив я. Бажаючих, здається більше не було.

- В другому таймі вам випала нагода оформити хет-трик. Чи не ця думка завадила влучно реалізувати черговий пенальті?

- Ні, я не думав про хет-трик. Мабуть, вже не той вік, щоб тішитися статистикою забитих голів, доводити щось комусь. Відверто кажучи, наразі, єдина людина, якій я ще маю щось доводити – це я сам. Тим паче, що я не претендую на бомбардирські лаври. Найголовніше, що команда здобула таку необхідну перемогу, а чиї голи її наблизили – це вже не так важливо. А чому не забив пенальті – мабуть, хотів зберегти інтригу в матчі, все ж таки, зібралися глядачі, а про яку інтригу могла йти мова, якби рахунок став 1:4? (сміється)

- Хотілося б дізнатись вашу думку стосовно шансів «Діназу» на чемпіонство. Зважаючи на останні результати, як гадаєте, є можливість поборотися за перше місце?

- Шанси, безумовно, є. Але чим ближче до закінчення чемпіонату, тим більший тиск відчувають гравці. Кожен результат стає ще більш відповідальнішим за попередній і в таких умовах важко психологічно. Особливо, коли суперники налаштовуються на гру проти нас, як проти команди з групи лідерів. Тому дуже важливо не тримати в голові думку про можливе чемпіонство, а перш за все, в кожному окремому матчі здобувати перемогу.

- А тепер давайте поговоримо про вашу тренерську діяльність. Як мені відомо, в серпні ви ввійшли до тренерського штабу Ангела Червенкова в «Арсеналі» (Київ). Що можете сказати про вашу посаду тренера-селекціонера?

- Перш за все, тренер-селекціонер – це дослідник. Він займається пошуком гравців, дослідженням їх сильних і слабких сторін. Оскільки команда («Арсенал») робить ставку на молодих виконавців, то моя робота на посаді тренера-селекціонера і полягає саме в пошуку перспективних молодих гравців. Окрім цього, я беру участь в тренувальному процесі, паралельно переймаючи тренерський досвід, навчаючись у більш досвідчених фахівців.

- Як тренер-селекціонер, чи могли б ви дати оцінку потенціалу гравців «Диназу». Можливо, звернули увагу на когось із виконавців?

- Зараз «Діназ» має в розпорядженні багато досить сильних виконавців. Більше того, я думаю, що, якби клуб грав у другій лізі, а не в чемпіонаті області, то займав би серйозні позиції, адже потенціал в команді помітний. Але, якщо казати про другу лігу, то не всі футболісти згідні присвятити себе грі в командах, де заробітна платня не дозволяє утримувати сім’ю, а часу на іншу роботу, окрім футболу, не залишається. Тому, граючи на обласних змаганнях вони отримують можливість суміщати улюблене заняття і при цьому паралельно мати альтернативні джерела заробітку. Такі команди дозволяють гравцям розвиватись і добре підходять, щоб розпочати карє’ру в футболі.

- Дві ролі: тренера і гравця, та ще й в різних клубах. Встигаєте на двох «фронтах»?

- Як до тренера, поки що до мене немає жорстких вимог, я ще набираюсь досвіду, тому встигаю виконувати свої обов’язки. А стосовно ролі гравця, то мушу сказати, що не можу без футболу. Маю сили і бажання грати, важко відмовитися від справи, котрій присвятив більшу частину життя. В «Арсеналі» взяли курс на виховання молодих виконавців, тому, вирішив дати дорогу молодим. А сам тепер намагаюсь приносити користь своєю грою в «Діназі», отримую від гри задоволення.