Антон Котовий: «Зараз відчуваю впевненість і отримую кайф від футболу»

Юний голкіпер «ДІназу» розповів про вдалі матчі та свої мрії.

В двох минулих турах ворота «Діназу» захищав молодий Антон Котовий і ці матчі команда виграла. Його поява в стартовому складі в матчі проти грізних львівських «Карпат» була досить неочікуваною, адже досі він твердо сидів у глибокому запасі. Але він вийшов і продемонстрував хист та голкіперський фарт, піймавши Фортуну за хвіст.

- Антон, ти тривалий час терпляче чекав свого шансу. Ось дочекався?

- Накінець-то. Терпів, зціпивши зуби, тренувався, бо розумів, що у команді є більш досвідчені воротарі. Той же Леванідов пограв на хорошому рівні в Першій лізі, Крупниченко взагалі граючий тренер. Звичайно, десь більше довіряли їх досвіду, майстерності. Але вірив, що такий шанс у матчі з сильною командою у мене має з’явитися.

- Вихід у стартовому складі саме з львівськими «Карпатами» був несподіваним?

- Дуже несподіваним для мене. За кілька днів навіть не міг подумати, що мені дадуть можливість зіграти проти такого суперника.

- А коли дізнався про те, що гратимеш?

- Вранці в день матчу. Подзвонив Леонідович (граючий тренер воротарів Олексій Крупниченко – Прим.авт.) і сказав, щоб я готувався.

- Мандраж був?

- Так, вдома був. Та коли я вже приїхав на стадіон за півтори години до гри, то він пройшов і на сам матч я вже виходив спокійно і впевнено.

- Гра «на нуль» з «Карпатами» - це особистий успіх?

- А як ви вважаєте? Коли команда перемагає у такому важливому матчі, а ти не пропускаєш, однозначно це варто заносити собі у скарбничку.

- Всі чудово знають, як важливо воротареві в грі перший раз торкнутися м’яча, щоб відчути ще більшу впевненість. А ще краще, коли ти у воротах виручив команду. Який епізод у цьому плані став ключовим?

- Не можу сказати, це тому, що «Карпати» дуже довго нічого небезпечного не створювали. Лише в кінці гри був епізод, коли мені довелося по серйозному рятувати команду.

- У наступному турі на гру з «Черніговом» уже очікував побачити себе в старті?

- Звичайно, були такі думки. І знову ж таки дізнався про це за кілька годин до гри, в автобусі. Коли ми їхали на матч в Чернігів.

- Кажуть, що парашутисти перший раз не бояться стрибати з літака, зате вдруге у них ноги чи не трясуться. Такого не було?

- Не забувайте, що я в кінці минулого сезону вже виходив у стартових матчах проти «Оболоні-2» та «Чайки». Тоді ми також виграли. Звичайно, то були не такі грізні суперники, як нинішні львівські «Карпати» і матчі не мали такої внутрішньої напруги. Але все ж таки… У грі з «Черніговом» найскладніше було звикнути до штучного поля. М’яч не так скакав, певний дискомфорт був. Треба було переступити цей внутрішній бар’єрчик і грати так, як вміємо.

- Коли «Чернігів» відкрив рахунок на восьмій хвилини, то ти опинився у воротарській напівпозиції. Чому так?

- Трішки понадіявся на Романа Помазана. Мені здалося, що він виграє боротьбу у суперника і зможе відтіснити того від м’яча. Вийшло ж навпаки. А в цей момент я почав скорочувати відстань і десь на мить трішки зупинився. М’яч підскочив і гравець «Чернігова» (Віталій Ментей – Прим.авт.) перекинув через мене під перекладину.

- Це воротарський гол?

- В грі думав, що я винен на всі сто відсотків, але передивившись цей епізод по відео вже не можу так однозначно сказати. Неоднозначне відчуття залишилося. Помилка є, але ж це був не чистий вихід один на один.

- Як в такій ситуації потрібно було грати?

- Аналізуючи після гри, можу сказати, що треба було приймати чітке рішення: або виходити вперед, скорочувати кут обстрілу і кидатися в ноги, або залишатися на лінії. Напівпозиція мене й підвела.

- Тобто гра на виходах – не твій козир?

- Не треба по одному епізоду робити такі висновки. Навпаки, вважаю, що на виходах на другому поверсі я дію досить непогано. Різні ситуації бувають. І ось якщо пригадати два матчі цього сезону, то були чудові моменти, коли я вчасно і результативно зіграв саме на виходах. В тому числі й на другому поверсі.

- Ти зараз заграв, але скажи відверто, прийшовши взимку і не отримавши в другому колі минулого чемпіонату тривалий час ігрової практики, чи не з’являлися думки взагалі зав’язати з футболом або поміняти команду?

- Чесно? Були. І не раз. Але по-перше, в мене контракт з «Діназом», по-друге, змушував себе терпіти. Іскорка надії розгорілася після того, як під кінець минулого сезону вийшов у матчах з «Оболонню» та «Чайкою». Тоді зрозумів, що  у тренерів є на мене види і я можу тут заграти.

- Чого не було в інших командах, мабуть. До речі, в яких? Де ти грав?

- Я навчався в футбольній школі ЦСКА, а десь в 15-16 років нас забрали в структуру академії ковалівського «Колосу». Грав там за юніорські та молодіжні команди. Навіть поїхав на один збір з першою командою до Туреччини, але там отримав травму і на другий чи третій день змушений був повернутися в Україну. Потім була не досить вдалі спроби заграти в «Черкащині», «Рубіконі» та дублі «Олімпіку». У цих командах практично не грав в основі. Так, для статистики щось є.   

- Відчуваєш зараз, що ти додав головного болю тренерському штабу, кого ж ставити на гру з «Буковиною»?

- Мабуть, що у них цей момент тепер є, але особисто я про це не думаю. Як вони вирішать, так і буде. У нас в команді здорова воротарська конкуренція і ми приймемо будь-яке рішення Петровича (головний тренер «Діназу» Володимир Бондаренко – Прим.авт.).

- Сподіваєшся вийти в суботу на гру в стартовому складі?

- Хотілося б.

- А яка футбольна мрія воротаря Антона Котового?

- Зіграти в Лізі чемпіонів.

- У вашій сім’ї ти не один футболіст…

- Уже один. Брат отримав дві непрості травми і два роки назад змушений був завершити з футболом.

- За які команди він виступав і на якій позиції?

- Грав лівого захисника. Був у складі «Арсеналу» та «Рубікону».

- Сьогодні футболісти команд Другої ліги не мають великих грошей, тут зарплати невисокі. Ти граєш за ідею, любов до футболу…?

- Мені всього 20 років і я люблю футбол, хочу отримувати від нього кайф. Так, це робота, а не просто гра, як може дехто думає. Важка фізично, щоденна робота. Але ж, коли ти не любиш цього, то не отримуєш задоволення від самого процесу. Я хочу рости, розвиватися у цьому напрямку. Далі Перша ліга, Прем’єр-ліга…

- Ліга чемпіонів…

- Так, звичайно.

- Збірна України…

- Не проти. Тим паче, що з тренером воротарів збірної В’ячеславом Кернозенко ми перетиналися в ковалівському «Колосі».

- Хто твій кумир серед голкіперів?

- Подобається гра багатьох, але мабуть на перше місце я б поставив німця Мануеля Ноєра.